Реклама

    Своїми роздумами з діяльності та перспектив розвитку неурядових організацій ділиться Олег Кулініч, голова Комітету у справах сім`ї та молоді Харківського міськвиконкому

    У становленні в Україні громадянського демократичного суспільства, забезпеченні взаєморозуміння людей, соціальних і політичних груп особливе місце відводиться об'єднанням громадян, що формують в соціумі так званий третій сектор.

    Зростання протягом останнього десятьоріччя кількості, форм і напрямків діяльності неурядових організацій поставило вимогу необхідності врегулювання багатьох питань їх діяльності різними підзаконними актами. Таким чином з’явилися розрізнені документи, які мали б вирішити бодай найнагальніші аспекти громадського руху, що їх не врахував Закон «Про об’єднання громадян». В той же час така поспішність і неузгодженість у створенні належної законодавчої бази призвела до появи низки факторів, що негативно впливають на розвиток третього сектору.

    Одним з них є повільна еволюція філантропії в Україні, чому аж ніяк не сприяють податкові законодавчі акти. Відтак громадські організації фактично не мають місцевих фінансових джерел для підтримки своєї діяльності, оскільки найвагомішим на сьогодні джерелом є зарубіжні приватні фонди та урядові програми підтримки демократії. Надання благодійних пожертвувань місцевими бізнесовими компаніями не є суттєвим на сьогодні. Самостійно ж вести економічну діяльність громадські організації, згідно з Законом (1992), не можуть - для цього необхідно засновувати окремі господарчі структури. Враховуючи відсутність у більшості громадських організацій належних вільних обігових коштів для внесення до статутного фонду комерційного підприємства, ця норма Закону, майже не застосовується. Підприємства ж, засновані громадськими і благодійними організаціями, як правило, працюють на самозабезпечення, і надходження від їхньої діяльності до засновників є зовсім незначними.

    Можна стверджувати, що в цей час вся діяльність українського третього сектору направлена на пошук і акумуляцію коштів для вирішення різних, переважно соціальних задач.

    Та незважаючи на це, в Україні реєструється все більше й більше громадських організацій. Відрадно вже те, що починають з’являтися організації, які працюють на професійних засадах, мають штат постійних працівників та працюючі наглядові органи і здійснюють досить вагомі програми..

    Дослідження, проведене в 2000 році НДІ розвитку місцевих громад в малих містах Харківської, Сумської та Полтавської областей показує, що в кількісному відношенні існує диференціація в «насиченості» міст неурядовими організаціями - від 0.8 на 1 тис. жителів до 2.5-3.0. Це обумовлюється багатьма чинниками, що часто мають навіть історичну обумовленість. Важливо інше - якісна структура цих об’єднань багато в чому близька. Майже на 70% це об’єднання соціального захисту (наприклад, організації інвалідів, ветеранів), що в соціальному плані спираються на ті категорії населення, які економічно неактивні і знаходяться під опікою держави. Набагато в меншій мірі представлені інтереси економічно активного та незалежного населення. Це, як правило, профспілки, організації підприємців. В малих містах слабо представлені організації, здатні відігравати активну роль в процесах самоврядування.

    Матеріали дослідження показують, що існує пряма залежність між рівнем розвитку підприємництва і активністю третього сектору. В тих містах, де малий та середній бізнес стали помітним економічним сектором, фіксується більша кількість неурядових організацій, а їх активність вища.

    Аналізуючи ставлення населення до діяльності громадських організацій, варто звернути уваги на результати соціологічного опитування населення України, спонсорованого ІFЕS (1996 р.), яке свідчить, що найприхильніше до них ставляться мешканці міст, де діє значна кількість громадських організацій. Так, 76 % мешканців Києва, де діє найбільша кількість громадських організацій, вважають їх потрібними. Загальнонаціональне опитування виявило лише 51 відсоток громадян, що мають таку ж думку.

    Вочевидь, активну участь у творенні нових організацій і їх діяльності бере молодь, зокрема, студентство. Тому, мабуть, є закономірним саме те, що люди з вищою освітою (75 %) найприхильніше ставляться до їх діяльності.

    Хоча за даними ЦГТ АХАЛАР за віком члени громадських організацій розподіляються наступним образом: 54% - люди, старші 50-ти років (з них 41% - старші за 60), 24% - 40-49 років і 22% - молодші 40 років.

    Вочевидь, що третій сектор України в основному складають люди похилого віку. Це не може не привносити деякий консерватизм й специфіку в його життя. Цим фактором можна пояснити орієнтацію на старі методи роботи.

    Одним з шляхів професіоналізації українських громадських організацій, які використовують деякі урядові програми чи окремі донори, є надання партнерських грантів для спільного виконання тих чи інших програм. Таким чином, утворюються партнерства українських громадських організацій із західно-європейськими, канадськими, білоруськими та ін.

    Проте, в Україні досі ще немає серйозного усвідомлення з боку держави важливості громадських організацій і необхідності співпраці з ними. Окремі вдалі приклади співпраці, особливо на місцевому рівні, не є показовими. Відсутність відповідного законодавчого поля не сприяє розвиткові громадських організацій. На державному рівні їм приділяється порівняно небагато уваги. І якщо з політичними партіями рахується як законодавча, так і виконавча влада, то проблеми громадських організацій лишаються поза увагою владних структур.

    Власне, це і є однією з проблем розвитку третього сектору в Україні.

    На додачу до цього - відсутність традицій громадянського суспільства і філантропії, а також економічних передумов та належних правових засад діяльності громадських організацій і недосконалість механізмів реалізації законів, помножені на низький рівень професіоналізму у менеджменті переважної більшості громадських і благодійних організацій, неусвідомлення керівниками сутності громадських організацій, амбітність і низький рівень внутрішньої демократії в самих НДО - свідчать про низький на сьогодні рівень розвитку третього сектору.

    В Україні сьогодні немає базових перед-умов для стабільного розширення діяльності організацій третього сектора. Порівняно з іншими країнами Центральної і Східної Європи досить повільно відбувається й їхнє організаційне оформлення. Низька ефективність і непослідовність реформ в Україні консервує фактори негативного впливу, надає їм довготривалого характеру, обмежує можливості виявлення конструктивних ініціатив. За цих умов поступове збільшення кількості НДО в Україні видається однією з небагатьох позитивних тенденцій у процесі стихійного формування громадянського суспільства.

    Розуміючи труднощі посттоталітарної трансформації і вбачаючи у сильному третьому секторі гаранта суспільної стабільності, світове співтовариство підтримує розвиток мережі НДО в Україні.

    Суттєво вплинула на розвиток громадянського суспільства в Україні консультативно-тренінгова підтримка, здійснювана міжнародними фондами, зокрема, програми тренінгів і стажування для лідерів НДО у США і країнах Європи.

    Зі збільшенням кількості НДО втрачалася ефективність такої стратегії, коли підтримка полягала у невеликих за розмірами стартових грантах і проектах технічного оснащення, оскільки кошти донорів, які надавали стартові гранти, розпорошувалися. Зменшувалася також результативність вкладання донорських коштів у проекти технічного оснащення, оскільки саме по собі технічне оснащення офісу НДО не гарантувало поліпшення ефективності діяльності організації. А часом надане обладнання використовувалось епізодично, бо бракувало професійних кадрів, а також коштів на його подальше сервісне обслуговування й на придбання витратних матеріалів.

    Проте, ця тенденція й досі не подолана, і головною проблемою для НДО лишається підготовка професійних кадрів, які спроможні забезпечити змістовну роботу організації, заохотити добровольців до здійснення соціально важливих акцій. На наступному етапі донорські організації активно прагнули вкладати кошти у змістовну програмну діяльність окремих НДО, яка, власне, і є метою досягнення практичних результатів і їх соціального впливу на суспільство.

    Однак стрімке зростання кількості громадських організацій, що зверталися з найрізноманітнішими проектами до донорських організацій, ускладнило процес прийняття останніми рішень. Кожна пропозиція про фінансування потребувала кваліфікованої експертизи.

    Належна оцінка проектів і прогнозування їхньої результативності при відсутності пості-йного моніторингу розвитку НДО як в Україні в цілому, так і в окремих регіонах, стали найголовнішими проблемами для донорських організацій. До того ж, як правило, подається доволі мало справді оригінальних проектів, спрямованих на задоволення загальних потреб суспільства.

    Тому сьогодні перед донорськими органі-заціями постала проблема ефективності інвестицій у розвиток третього сектора України. 3 одного боку, міжнародні організації, що фінансують цільові проекти технічного забезпечення, не можуть підтримувати поточні адміністративні витрати НДО, внаслідок чого різко знижується ймовірність професіоналізації діяльності організацій. 3 іншого, не зовсім ефективними стають інвестиційні програми донорів, які підтримують конкретні проекти і фінансують лише оплату праці його виконавців і певні статті адміністративних витрат, оскільки відсутність технічного потенціалу в організації, яка отримала грант, призводять до зниження рівня очікуваних результатів.

    Останнім часом міжнародні донорські організації почали об’єднувати свої ресурси для підтримки найперспективнііших проектів НДО. Завдяки цьому сформувалися досить потужні професійні недержавні організації із значним потенціалом для здійснення конкретних проектів. Таким чином відбувається саморегуляція третього сектора, і деякі з найсильніших організацій, гнучко реагуючи на потреби НДО, зосереджують свою діяльність на сервісній і консультативній підтримці недержавних організацій. Таким чином з’являються ресурсні (сервісні) центри НДО, «парасолькові» організації, асоціації, метою яких є створення єдиного інформаційного простіру для НДО, отстоювання спільних принципів та інтересів діяльності, налагодження взаємовигідного співробітництва тощо.

    Щоб досягти ефекту додавання потенціалів, у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Донецьку Запоріжжі, Чернівцях та інших регіонах з ініціативи НДО були створені ресурсні або сервісні центри, що діють як самостійні організації. Надаючи громадським об’єднанням (як офіційно зареєстрованим, так і неформальним) різні послуги й «стартову» допомогу, ресурсні центри змінюють пріоритети в діяльності наявних і потенційних НДО у бік не формально-організаційний, а змістовно програмний.

    Олег Кулініч,
    голова Комітету у справах
    сім’ї та молоді
    Харківського міськвиконкому

  • Авто
  • Бизнес/Финансы
  • Интернет
  • Компьютеры/IT
  • Медицина/Здоровье
  • Наука/Образование
  • Общество
  • Отдых/Культура
  • Промышленность
  • Религия
  • События/Проишествия
  • Техника/Связь