Газета «під ключ»
Журналісти, фолтокореспонденти, дизайнери, верстальники та поліграфісти МЦПІ готові запропонувати унікальний на ринку України продукт – виготовлення повноцінної газети «під ключ»: від реєстрації друкованого засобу масової інформації до розповсюдження надрукованої газети.

Боротьба з корупцією
Молодіжний Центр політики та інформації протягом п’яти останніх років звернувся із понад 500 запитами до органів державної влади із запитами про надання інформації про доцільність використання коштів державного та місцевого бюджетів.

«Гаряча лінія»
МЦПІ постійно реагує на свавілля чиновників, тому команда Молодіжного Центру політики та інформації постійно чекає звернень громадян України щодо безвідповідальності чиновників, їх бездіяльності або порушення співробітниками органів державної влади прав та основних свобод звичайних громадян.

Молода Література
Молода Література – це проект, який включає в себе роботу Українського арт-порталу «Молода Літерутура», програму видання книг молодих авторів, популяризацію відеопоезії, видання газети «Молода Література», роботу інформаційного агентства «Молода Література» і т.д.

Молодь – дітям інвалідам
Спільно із Молодіжним відділенням міжнародної громадської організації «Земляцтво житомирян» члени Молодіжного Центру політики та інформації надають посильну допомогу Пугачівському дитячому будинку-інтернату.

Згідно дослідження МЦПІ, щорічно на проекти всеукраїнських молодіжних організацій виділяється майже 20 мільйонів гривень. Ці кошти отримали декілька десятків організацій, які не лише не відзвітувалися повноцінно про їх використання, а й взагалі, роками не здають звітність до податкової. Таким чином, за 10 років молодіжки витратили понад 200 мільйонів державних коштів, а це сума адресної допомоги 8000 молодих сімей при народженні дитини.
«Найближчим часом МЦПІ офіційно звернеться до керівництва правоохоронних органів України з вимогою негайної та невідкладної перевірки використання протягом останніх десяти років всеукраїнськими молодіжними громадськими організаціями бюджетних коштів, отриманих від Міністерства у справах сім’ї та молоді на реалізацію проектів та програм», - повідомили у прес-службі МЦПІ.
«Використання бюджетних коштів протягом останніх років стало джерелом персонального збагачення окремих чиновників від молодіжної політики та деяких молодіжних лідерів. В цей же час вирішення проблем української молоді є проблемою самої молоді. Тому правоохоронці повинні перевірити, чому протягом цілого десятиліття підтримувалися лише кілька десятків «представників» молоді», - наголошують в МЦПІ.

Вивчали українську молодь Інститут демографії і соціальних досліджень Національної Академії наук України спільно з Фондом народонаселення ООН в Україні.
Основні проблеми, які показало дослідження, і так давно відомі - це нездоровий спосіб життя, алко- та наркозалежність. До того ж, на часі залишається безробіття, міграція і низький рівень освіти.
Здоров’я сучасної української молоді гіршає з року в рік, а смертність стає дедалі частішою, говорить Нузхат Ехсан, директор Фонду народонаселення ООН в Україні, Болгарії та Боснії й Герцеговині.
“Вже зараз в Україні у середньому в 16 разів частіше, ніж у Європі, молоді люди помирають від алкогольних отруєнь, - зазначає Нузхат Ехсан. - Так само в десятки разів вищою є смертність, пов’язана з інфекційними хворобами, у тому числі зі СНІДом”.

Лише 18% українців займаються спортом
Тим не менше, саме здоров’я молоді українці назвали першою цінністю в їхньому житті, зазначає завідувачка відділу проблем якості демографічних процесів Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Ірина Курило.
“Але, на жаль, українська молодь не веде здоровий спосіб життя, - зауважує вона. - Серед молоді поширені шкідливі звички - особливо тютюнопаління та вживання алкоголю”.
“Згідно з дослідженням, 80% українських чоловіків курять, а більше половини регулярно вживають алкоголь. А кожна четверта жінка під час вагітності потерпає від того, що її співмешканці курять у приміщенні”.
Що стосується питання спорту, то 2 із 5 респондентів, за словами дослідниці, не займаються спортом взагалі. І лише 18% займаються спортом справді регулярно.

Молоді українці одружуватись не поспішають
Другою цінністю для українців все ще є шлюб та родина. Але молоді шлюби почали швидко “старіти”. Ірина Курило пояснює це тим, що молодь прагне створювати родину та народжувати дітей вже після закінчення університету або здобуття більш-менш стабільної економічної незалежності від батьків.
До того ж на часі стоїть і житлове питання, яке на думку більшості українців - є одним із ключових для створення родини. Майже половина молодих родин живе з батьками. І лише 4% з них роблять це добровільно. Решті просто немає, де жити.
Відсутність доступного житла, безробіття та низька заробітна плата штовхають молодих українців на міграцію. Квіт нації, в основному у віці від 24 до 27 років просто залишає Україну.
Після інституту лише 48% українців знаходять роботу за спеціальністю на батьківщині. А опинившись закордоном, далеко не всі прагнуть працювати тим, на кого вчилися. Особливо сільська молодь готова працювати будь-ким, аби тільки платили.
Дослідники хочуть, щоб їх почули у владі
На основі проведеного дослідження Інститут демографії створив брошуру “Молодь та молодіжна політика в Україні: соціально-демографічні аспекти”.
Це дослідження є прямою рекомендацією українським можновладцям щодо молодіжної політики в Україні. Дослідники хочуть, щоб їх зрештою почули у владі, наголосила завідувачка відділу проблем якості демографічних процесів Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Ірина Курило.
Тим часом про проблеми молоді влада не завжди готова слухати. Запрошена на презентацію дослідження заступник міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Світлана Толстоухова на засіданні так і не з’явилась. Але з дослідженням Інституту демографії в Міністерстві обов’язково ознайомляться, сказала вона Радіо “Свобода”.
“В останні роки досліджень стосовно молоді майже не було. А в цьому році стосовно молоді було проведено три серйозних дослідження”, - зазначила заступник міністра.
“Саме на цій базі була розроблена державна доповідь, яка буде представлена президенту, уряду та парламенту. Ця доповідь стосується здорового способу життя серед молоді. Також вирішили розробити державну цільову соціальну програму з формування здорового способу життя і запобігання негативним явищам”.

80% українців негативно оцінюють державну молодіжну політику
Те що, українська молодіжна політика останніми роками перебуває майже в цілковитому занепаді, заступник міністра визнає.
Вже зараз згідно з дослідженням Інституту демографії близько 80% молодих українців негативно оцінюють державну молодіжну політику.
Виходом з ситуації, на думку Толстоухової, є радикальна реформа молодіжної політики та збільшення фінансування.
Але влада не повинна автономно визначати молодіжну політику, вважає Наталя Ходорівська, науковий співробітник Інституту соціології НАН України.
“Молодь дуже далека від політичних процесів, якщо наблизити ці поняття між собою, мені здається ми змогли б знайти шляхи вирішення тих проблем, про які йдеться”, - наголосила вона.
Адже на разі, за словами експерта, молодь і політика не можуть надалі знаходитися по різні боки барикад.

Сучасна ситуація в державі й суспільстві вимагає негайних заходів, спрямованих на формування стратегії соціально-економічного, політичного й культурного розвитку України, що припускає послідовну реалізацію заходів довгострокового характеру, спрямованих на подальше вдосконалювання держави, підвищення рівня життя його населення. Це вимагає формування базових умов, які дозволять планомірно підготовляти основу для кожного наступного етапу перетворень.

Україна хронічно відстає від більшості країн майже за усіма соціально-економічними критеріями, залишається на узбіччі світових інноваційних систем, що гальмує подальший соціально-економічний і політичний розвиток. В умовах, коли провідні світові держави не справляються з оздоровленням економіки та забезпеченням соціальних гарантій своїх громадян, ті молоді демократії, що мають дефіцит ресурсів, вимушені шукати інші шляхи виходу із кризи та забезпечення подальшого політичного і соціально-економічного розвитку.

Єдина альтернатива – проведення конкурентоспроможної, адаптивної до зовнішніх збурень державної політики України. Така політика може бути ефективною лише за активної участі молоді. Необхідно розкрити і втілити творчий потенціал молоді, а її соціальний ресурс вважати однією з найважливіших основ модернізації суспільства, підвищення конкурентоспроможності нашої держави.

Основною формою вияву соціальної активності молодого покоління та найефективнішим механізмом взаємодії молоді з державою є молодіжний рух. Назріла гостра необхідність посилення уваги до молодіжного руху з боку держави, розробки науково обґрунтованого плану дій, результати якого стануть відчутні в близькій перспективі. Такий підхід дасть можливість сформувати стратегічну мету українського молодіжного руху, спрямовану на формування відповідального ставлення молоді до свого майбутнього і майбутнього держави. Це зробить вплив молодіжного руху на розробку та реалізацію державної політики ефективним і змінить сучасну роль молоді – брати участь у вирішенні власних соціально-побутових проблем, на необхідну участь у розв’язанні стратегічних проблем виходу із системної соціально-економічної кризи та забезпечення подальшого розвитку суспільства.

У свою чергу, в якості однієї з найважливіших умов, виступає забезпечення відтворення інтелектуального й трудового потенціалу суспільства. Перспективи збереження й накопичення такого потенціалу нерозривно пов’язані зі здійсненням комплексу заходів з освіти й виховання молоді.

В Україні близько 11 млн. юнаків і дівчат, з них понад 1,5 млн. – студенти ВНЗ І-ІV рівнів акредитації і, насамперед, молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

При визначенні загальнонаціональних пріоритетів мають бути враховані інтереси молоді. Вона повинна стати активним учасником вирішення завдань, що стоять перед державою і суспільством. Необхідно на державному рівні створювати умови для самореалізації молоді і включення молоді в процеси розвитку України.

Сучасна соціально-економічна ситуація в Україні вимагає розробки шляхів стабілізації соціальних процесів, забезпечення якісної підготовки управлінських рішень щодо сім’ї, дітей, молоді, гендерної рівності, збереження та зміцнення здоров’я молодого покоління й надання соціальної допомоги сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Такі рішення можливі тільки на підставі комплексного, міждисциплінарного, системного аналізу існуючої ситуації та науково обґрунтованого соціального прогнозу можливих наслідків.

Для українських органів державної влади у здійсненні молодіжної політики та подолання демографічної кризи найголовнішими напрямками діяльності є:

- забезпечення правової й соціальної захищеності молоді;
- надання молодому громадянинові гарантованого державою мінімуму соціальних послуг з навчання, виховання, духовного й фізичного розвитку, охорони здоров’я, професійної підготовки й працевлаштування;
- забезпечення збалансованого поєднання державних, суспільних інтересів та прав особистості у формуванні й реалізації національної молодіжної політики;
- пріоритет суспільних ініціатив стосовно аналогічної діяльності державних органів та установ при фінансуванні заходів і програм, що стосуються молоді;
- залучення молодих громадян до особистої участі у формуванні й реалізації програм, що стосуються молоді, суспільства та держави.

Держава та суспільство мають забезпечити випереджальну та інноваційну участь у державотворчих процесах, забезпечити духовні і культурні потреби молоді, рівні можливості для розкриття творчого, професійного, інтелектуального потенціалу молоді, набуття молоддю соціального досвіду, формування вміння жити в громадянському суспільстві, підтримку сімей, конкурентноздатність на ринку праці, якісну освіту, формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, патріотизму, національної і громадської свідомості серед молоді, яка б могла забезпечити безперервність розвитку держави Україна, базуючись на державних і національних цінностях.

Необхідно нарешті розпочати розглядати молодь як активну суспільну силу і стратегічний ресурс розвитку країни. Це в сучасних умовах вимагає виділення молодіжної політики як одного з основних загальнонаціональних пріоритетів. Ми повинні чітко фіксувати: існує дві зони молодіжної політики, які є для нас пріоритетними. Це робота із двома протилежними групами – талановитою й важкою молоддю.

Основні зусилля повинні зосередитись на пошуку нових проектів, технологій, комплексних рішень у сфері державної молодіжної політики, постановці і формуванні стратегій, розподілі завдань і засобів. Нам потрібно активно залучати наявні кадри до вироблення конкретних пропозицій по досягненню цих цілей і реалізації принципів. Основні виконавські, інструментальні функції при цьому повинні бути делеговані регіонам – на основі наявних у їхньому розпорядженні ресурсів тільки й може бути створена базова робоча інфраструктура молодіжної політики.

Водночас варто визнати, що існує фундаментальний розрив між актуальними завданнями з однієї сторони й наявними в нас інструментами ведення такої політики – з іншої. Зазначений розрив збільшується інерційним мисленням регіональних суб’єктів молодіжної політики, а також відсутністю реальної координації між їхніми діями й ініціативами Центру.

Реалізація пропозицій дозволить:

1) поліпшити економічне становище, соціально-побутові й житлові умови молоді й молодих родин;

2) зміцнити інститут молодої родини;

3) підвищити духовно-моральний, інтелектуальний і творчий потенціал молодих громадян;

4) сприяти формуванню у молоді почуття патріотизму, поваги до історії, культури, традицій України;

5) підвищити суспільно-політичну активність молодих громадян;

6) удосконалити систему соціальної підтримки й правового захисту молоді;

7) сформувати у молодих громадян цінності здорового способу життя;

підвищити рівень ділової й підприємницької активності молоді;

9) підвищити рівень поінформованості молодих громадян про їх права й обов’язки щодо можливостей реалізації своїх прав на охорону здоров’я, збори, соціальне обслуговування, професійну орієнтацію, працевлаштування, відпочинок.

Проведення заходів вимагає розробки комплексу додаткових відповідних планів і програм.

Результатами підготовлених програм на державному та місцевому рівні мають стати наступні:

- молодь отримає можливість впливати на рівень якості власного життя згідно найвищих міжнародних стандартів. Це, у свою чергу, згодом підвищить індекс людського розвитку в Україні;
- буде ліквідовано споживацьке ставлення до молоді;
- зростуть самостійність та самодостатність молодої особистості;
- у сфері культури буде знята проблема передачі молодіжного дозвілля на відкуп індустрії розваг, що призводить до прагнення отримання молоддю благ будь-якою ціною та культивування примітивних людських інстинктів, формування сумнівних ідеалів;
- очікується випереджальний розвиток молодіжного громадського сектору, що сприятиме формуванню потужного національного потенціалу;
- молодь відчує власні сили, роль та свої перспективи у побудові майбутнього;
- у духовно-ідеологічній та виховній сферах буде ліквідовано повчально-опікунське та авторитарно-догматичне ставлення, відсторонений погляд на молодь як соціально пасивну маргіналізовану групу.

Все це змінить якісні характеристики молодіжного сектору – відбудеться поступ у розвитку інноваційного потенціалу молоді, що забезпечить природні, демократичні та справедливі умови розвитку в Україні для кожної молодої людини й буде найкращим стимулом до формування її як конкурентноздатної особисті.

Ми можемо і повинні відмовитися від все ще переважаючого в нашій економіці екстенсивного способу розвитку, заснованого на експлуатації природних багатств. Вимогам сучасності відповідає інтенсивний спосіб, фундаментом якого здатна стати лише інноваційна економіка.

Сучасна інноваційна економіка вимагає відповідного підходу до вирішення проблеми кадрового забезпечення, що вимагає комплексного розвитку людського ресурсу. Державним пріоритетом має стати розвиток людини, формування для неї найбільш комфортного середовища проживання. Основним адресатом такого підходу є молодь. Вона становить основу тієї частини людського ресурсу, яку ще можна вдосконалювати, яка найменш обтяжена стереотипами, а тому здатна до динамічної реакції на виклики середовища.

Питанням вивчення теорії та практики молодіжної політики в країнах Європи приділяли увагу західноєвропейські дослідники Р. Томсон, Д. Рош, С. Такер, Р. Флінн, А. Счізеротто, Г. Гаспероні, Д. Галлі, С. Паугам, К. Мантгейм, вітчизняні вчені Є. Бородін, С. Лазор, М. Головатий, М. Перепелиця. Отже, під терміном “молодіжна політика держави” розуміємо чітко та об’єктивно визначену систему ідей, принципів, теоретичних положень стосовно місця, ролі та перспектив молоді в поступальному розвитку суспільства, закріплених у законодавчих, нормативних актах, інших документах (у програмних документах політичних партій, заявах громадських організацій, промовах окремих громадських лідерів), а також притаманних громадській думці, у першу чергу – самої молоді, та діяльність суб’єктів молодіжної політики (якими є різноманітні громадські інституції, а також сама молодь) щодо втілення у реальність цих ідей, теоретичних положень найбільш ефективними засобами, в інтересах самої молоді та суспільства в цілому.

Водночас, неможливо не погодитися з твердженням В. К. Криворученка про те, що в державі повинен бути стрижень державної молодіжної політики, який пронизує всі її структури. Мають бути встановлені по-перше, визначені на загальнонаціональному рівні основні цілі, завдання, напрями державної молодіжної політики (в цьому сенсі “Основні напрями державної молодіжної політики”, що були прийняті на той час, відігравали роль загальнонаціонального, загальнодержавного “стрижня”); по-друге – гарантовані державою в цілому права і можливості для молоді. Для України роль такого “стрижня” державної молодіжної політики відіграє Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” (1992 р.) та Закони України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1993 р.) і “Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1998 р.).

Варто наголосити, що стрижневими вони є не лише для центральних органів державної влади, а й для регіональних суб’єктів молодіжної політики. На місцях, звичайно, можуть бути і певні відхилення від загального напряму, який визначається ДМП, адже необхідно враховувати місцеву специфіку. Проте сутність політики при цьому не змінюється.

У період розробки концепції державної молодіжної політики в наукових колах та серед практичних працівників дискутувалося багато ідей щодо її реалізації. Кожна з них могла, у випадку прийняття за основу, суттєво і навіть принципово вплинути на впровадження державної молодіжної політики взагалі і на регіональному рівні зокрема. На думку деяких дослідників державної молодіжної політики, в Україні найбільш відомі п’ять концепцій молодіжної політики того часу, які ввібрали в себе основні ідеї ДМП.

Перша концепція представлялася проектом Закону України “Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні” від 9.03.1992 р., що був підготовлений Кабінетом Міністрів України на основі постанови Президії Верховної Ради України від 11.06.1991 р. В основу молодіжної політики Кабінет Міністрів поклав ідею відтворення трудових, інтелектуальних ресурсів суспільства, вихід з кризи традиційних інститутів соціалізації молодої особистості, таких як сім’я, школа, система вищої та професійної освіти, зростання ролі молоді в соціально-економічному і політичному житті країни.

Віковий ценз молоді визначався в межах від 15 до 28 років.

Державну молодіжну політику, згідно цієї концепції, передбачалося реалізувати через:

а) створення законодавчої бази молодіжної політики;
б) участь молоді в управлінні державою у сфері виробництва, науки та культури;
в) молодіжні структури у виконавчих органах, що створюються на всіх рівнях і забезпечують безпосереднє вирішення молодіжних проблем;
г) створення соціальних служб для молоді, розробку і реалізацію цільових молодіжних програм.

Фінансування молодіжної політики мало забезпечуватися державою, а також кооперуванням ресурсів державних органів, громадських організацій, рухів, фондів. Міністерство у справах молоді, мережа органів державної влади у справах молоді і мережа центрів соціальних служб для молоді – ці структури, за концепцією, повинні були реалізувати державну молодіжну політику спільно з громадськими і громадсько-політичними молодіжними організаціями.

Друга концепція була запропонована в проекті Закону України “Про соціальну адаптацію і розвиток молоді” від 30.08.1992 р., що був розроблений Міністерством України у справах молоді і спорту за дорученням Кабінету Міністрів України від 21.06.1992 р. На думку авторів, цей Закон мав окреслити основні напрями державної молодіжної політики в Україні, гарантувати для молодих громадян заповнення прогалин їхнього соціального статусу, обумовленого віком, створення рівних зі всіма іншими громадянами можливостей і умов для реалізації своїх прав і свобод.

Віковий ценз молоді, згідно з даної концепції, визначався в межах від 14 до 30 років.

Механізм реалізації концепції державної молодіжної політики передбачав:

а) розробку законодавства про соціальний захист і розвиток молоді, у т.ч. законодавства про молоду сім’ю, про житло та здоров’я тощо;
б) створення системи, що сприяє соціальному становленню молоді – системи соціальних служб;
в) створення мережі громадських організацій і фондів (Палати молодих підприємців України, Українського фонду молодіжної міжнародної співпраці тощо).

Важливим елементом цього механізму мали стати комітети у справах молоді – виконавчі структури в органах державної влади.

Фінансування заходів концепції передбачалося за рахунок республіканського і місцевого бюджетів через спеціально створювані фонди, а також через допоміжні джерела фінансування (фонд сприяння молодіжній політиці мав створюватися за рахунок асигнувань в розмірі не менше 2% державного і місцевого бюджетів; додаткові джерела фінансування: перерахування коштів підприємствами, фондами, організаціями при забезпеченні для них пільгового оподатковання).

За концепцією передбачалося, що розпорядником коштів мають стати державні органи управління у справах молоді на республіканському та місцевому рівнях.

Третя концепція молодіжної політики в Україні була розроблена депутатом Верховної Ради України ХІІ скликання, членом постійної комісії у справах молоді Юрієм Збітнєвим.

В основу цієї концепції покладено такі принципи:

- спадковість поколінь;
- поєднання і розмежування функцій в органах державної влади;
- поєднання загальнонаціональних і територіальних інтересів;
- взаємодія державних органів влади і управління з молодіжними організаціями.

Виходячи з перерахованих принципів, концепція передбачала постійну увагу до молодих людей з боку суспільства, сім’ї і держави від моменту народження до моменту громадської зрілості (у цьому випадку поняття “громадська зрілість” розуміється як сукупність реалізованих можливостей особистості на освіту, працю, сім’ю, здоров’я, а не як юридичний термін).

Віковий ценз обмежувався віком 35 років.

Концепція державної молодіжної політики мала б реалізовуватися через такі основні організації і структури:

- Всеукраїнський національний конгрес молоді (ВНКМ) – дорадчий і консультативний орган при Президентові України. ВНКМ мав приймати до розгляду і затверджувати молодіжні програми, призначати і контролювати дирекцію програм, визначати частку державного фінансування;

- Міністерство у справах молоді (обов’язкове окреме Міністерство) повинно було контролювати виконання програм;

- Фонд соціальної адаптації молоді, через який мали реалізовуватися основні програми соціальної адаптації в умовах переходу до ринкової економіки;

- Науково-дослідний інститут у справах молоді мав здійснювати наукові дослідження за програмами зацікавлених організацій і спільно з ними;

- Комісія у справах молоді Верховної Ради України повинна була здійснювати свою діяльність у межах даних їй повноважень.

Концепція передбачала таке фінансування: у розмірі не менше 0,5% від держбюджету і 0,3% – від місцевих бюджетів. Розпорядник коштів – ВНКМ.

Концепція містить внутрішні суперечності, тому що, декларуючи розмежування представницької і виконавської функцій, насправді об’єднує їх.

Четверта концепція молодіжної політики, елементом котрої став Молодіжний парламент України, розроблена в першому наближенні групою делегатів І-го Конгресу молодих політиків України (червень 1992 р.), в основному з Харкова.

Концепція ґрунтувалася на тезі: “Держава повинна створювати умови в суспільстві, за яких безперервно відтворювалося б здорове, освічене, численне покоління”. У деяких своїх елементах ця концепція подібна до концепцій Ю. Збітнєва та Міністерства у справах молоді і спорту.

Віковий ценз молоді визначався в межах від 14 до 35 років.

Основними організаціями, які б реалізовували цю концепцію, мали стати:

- Молодіжний парламент України – орган, що об’єднує всі молодіжні організації та має статус спостерігача у Верховній Раді України і право дорадчого голосу в усіх її комісіях;

- Міністерство у справах молоді (комітети на місцях) – головний виконавчий і контролюючий орган;

- Постійна комісія у справах молоді при Верховній Раді України (парламентська комісія, що мала здійснювати роботу в межах своєї компетенції);

- Науково-дослідний інститут у справах молоді;

- Різні фонди і молодіжні організації, що створюються для реалізації конкретних програм.

Концепція передбачала реалізацію молодіжної політики через конкретні програми, що мали б розроблятися Науково-дослідним інститутом у справах молоді на професійному рівні, за напрямами, колегіально визначеними Молодіжним парламентом України.

Ініціаторами розробки програми можуть виступати будь-які молодіжні організації. Виконавець програми визначається на конкурсній основі молодіжним парламентом, комісією Верховної Ради України в справах молоді та Міністерством у справах молоді.

За цією концепцією, основною програмою в період переходу до ринкової економіки є програма соціальної адаптації молоді, що реалізується через спеціально створену систему служб молоді, організацію МЖК “Інтернаціоналізм” та інші організації. Передбачалися також перспективні програми допомоги молодій сім’ї. Фінансування державної молодіжної політики пропонувалося здійснювати з республіканського і місцевих бюджетів у розмірах, які не перевищували б фінансування, існуюче на той час, з урахуванням інфляції. У розподілі коштів мали брати участь Конгрес молодіжного парламенту України, Міністерство у справах молоді й Постійна комісія у справах молоді Верховної Ради України.

П’ята концепція молодіжної політики розроблена Українським національним комітетом молодіжних організацій (УНКМО). Ця концепція в пресі не публікувалася.

В основу концепції було покладено принцип превалювання національного відродження над особистістю. Концепція передбачала домінуючу роль УНКМО у всій молодіжній політиці України. За свідченням експертів, які ознайомлені з концепцією, в ній пропонувалося ліквідувати Постійну комісію Верховної Ради України у справах молоді (ліквідувати чи реорганізувати Міністерство у справах молоді або ж замінити його Виконавчим комітетом УНКМО). УНКМО наділявся правом законодавчої ініціативи, основною виконавською структурою мав стати Виконавчий комітет УНКМО.

Концепція передбачала бюджетне фінансування як певних програм, так і діяльності окремих організацій, розподіл і контроль коштів – через структури УНКМО.

Як бачимо, всі концепції передбачають:

- необхідність створення державних виконавчих органів чи інших структур для здійснення державної молодіжної політики;
- в основному державне фінансування;
- державна молодіжна політика повинна бути розрахована на всю молодь і на її активну участь.

Одночасно вони мають і свої особливості. Це, зокрема, стосується організаційної ролі молодіжних організацій, їхніх керівних органів у здійсненні державної молодіжної політики, створення більш-менш громіздкої управлінсько-виконавчої структури для її реалізації, створення системи фінансування та ролі її суб’єктів у розподілі коштів і здійсненні контролю за цим процесом.

Величезною стратегічною помилкою було б не використовувати цей потенціал. Наше завдання – допомогти в його реалізації тим, хто готовий домагатися своєї мети дією, а не тільки на словах. Нам належить зробити життя цілого покоління успішним, а його представників – здоровими, веселими, професійними, такими, що знають і цінують історію своєї країни. Однак перш ніж шукати шляхи для вирішення цього завдання, ми повинні оцінити наявні перешкоди для його досягнення. Існує ціла низка загроз, які ставлять під сумнів майбутні досягнення нинішньої молоді, а також перспективи добробуту наступних молодих поколінь.

Демографічні загрози пов’язані з рівнем народжуваності та еміграції. Нинішнє покоління молоді є досить численним. Але загальне число молодих людей в найближчій перспективі буде скорочуватися. Основною причиною падіння чисельності населення залишаються низька народжуваність і висока смертність. Професійні демографи стверджують, що немає ніяких підстав розраховувати на підвищення народжуваності до рівня хоча б простого заміщення поколінь. Абсолютна кількість народжень зросла лише за рахунок збільшення числа потенційних матерів. Сприятливий етап закінчується, і починається новий виток скорочення чисельності працездатного населення.

Емігрантами стають багато студентів і стажерів, що навчаються за кордоном. З’явилася нова форма прихованої еміграції: висококваліфіковані спеціалісти або молоді вчені, студенти та аспіранти надовго їдуть працювати за кордон – без перспективи повернення. Вони залишаються громадянами України, але живуть, працюють і платять податки в інших країнах. Можна сміливо говорити про відтік за кордон найкращих кадрів як про актуальну проблему.

Оцінюючи якість вже наявного людського і кадрового потенціалу, ми повинні відзначити його низькі фізичні та психічні характеристики. Схильність до девіантної поведінки та відповідного способу життя стають причиною передчасної смертності. Огляди стану здоров’я молодих людей свідчать про збільшення числа споживачів ін’єкційних наркотиків та прихильників інших форм токсікоманії. Зростає захворюваність на інфекції, що передаються статевим шляхом. Поряд з наркоманією спостерігається зростання таких негативних явищ, як пияцтво, паління, раннє залучення до статевого життя.

Погіршуються і загальні морфологічні показники дітей і підлітків. Феномен прискореного фізичного розвитку (акселерацію), що спостерігався у другій половині XX століття, змінився у XXI столітті уповільненням фізичного розвитку (ретардаціею), що призводить до зниження фізіометричних і функціональних показників.

Окремий комплекс проблем пов’язаний з раннім початком статевого життя. Більша частина абортів припадає на групу 15-24 років. Зростає частка смертності молодого покоління від зовнішніх причин. Основною групою ризику є молодь 15-24 років, на яку припадає максимум смертей за неприродних причин.

Одним з головних напрямків неефективного витрачання молодіжного ресурсу залишається його відхід до деструктивних спільнот. Темпи зростання молодіжної злочинності значно випереджають темпи зростання злочинності в дорослих. Зростання підліткової злочинності стало наслідком не тільки погіршення рівня життя, але й невиправданої безкарності малолітніх правопорушників, що свідчить про необхідність вдосконалення кримінального законодавства.

Криміногенні тенденції в Україні, у тому числі серед учнівської молоді, змінюються і якісно: зростають агресивно-руйнівні мотиви поведінки, примножуються випадки насильства та знищення матеріальних цінностей, зростає кількість крадіжок зброї та її застосування. У середовищі учнівської молоді відбувається переоцінка цінностей, зміцнюється впевненість у тому, що “жити добре” – це значить “мати багато грошей”. Заради досягнення цієї мети учні готові здійснювати правопорушення. Активно розширюється база молодіжної злочинності. На зміну типу “кримінального молодого злочинця” приходить “злочинець-інтелектуал”.

Майже поза сферою державної молодіжної політики залишається великий і практично неврахований контингент так званих безпритульних, більшість з яких походить з неблагополучних сімей або безбатченків. Точна їх кількість не піддається обліку, багато в чому – у зв’язку з відсутністю чітких критеріїв. Діти та підлітки, які належать до цієї соціальної групи, частину часу можуть проживати в сім’ях, дитячих будинках, інтернатах або перебувати в місцях позбавлення волі, але потім знову опиняються на вулиці, де кримінальні методи залишаються для них одними з головних при видобутку засобів до існування. Завдяки такому способу життя вони дуже часто хворіють, страждають від травм. Дуже багато хто з них вживає токсичні речовини, алкоголь. Швидко зростає частка тих, хто споживає ін’єкційні наркотики.

Однак навіть для тієї частини молодіжного контингенту, який залишається в спеціалізованих установах, вирішення питання щодо соціальної адаптації та ефективної реалізації власного потенціалу вкрай ускладнене. Такий стан справ ні для кого не є таємницею, однак значущих кроків для того, щоб реально змінити ситуацію на краще, не відбувається протягом вже багатьох років. Таким чином, система дитячих будинків перетворена на ще один безперервно працюючий канал витоку людського капіталу.

Більша частина молоді не виявляє особливого бажання працювати в органах державної влади – практично половина стверджує, що не хотіла б цього. Інтерес до кар’єри в органах влади характерний зараз в більшій мірі для тієї частини молоді, яка взагалі не працює. Невпевненість щодо кар’єрних перспектив обертається при цьому не тільки зниженими оцінок власного майбутнього добробуту та соціального успіху, але й невпевненістю у перспективах розвитку країни в цілому.

На думку більшості учасників соціологічних та політологічних досліджень, причому не тільки людей старшого віку, але й молоді, для сучасного молодого покоління характерний “моральний релятивізм” і цинізм, байдужість до будь-яких ідеалів та чеснот. При цьому у сфері моралі наші молоді співвітчизники схильні перекладати відповідальність із себе на державу. Наслідком того ж споживацького сприйняття “держави” як головного регулятора соціальних процесів стає відсутність ініціативи, духу підприємництва, бажання докладати зусиль до активного поліпшення навколишнього світу й свого життя.

Олександр Лозовицький

Всеукраїнська експертна мережа

«Понад 80% київської молоді не цікавиться політикою. Така тенденція нашою соціологічною службою спостерігається, починаючи з середини 2005 року. Відсутність зацікавлення з боку молоді політичними процесами, які відбуваються у державі пояснюються аполітичною позицією більшості жителів України, що стало наслідком значного розчарування в діяльності політичних партій та їх лідерів», - повідомили у соціологічній службі МЦПІ.
Згідно результатів соціологічного дослідження, 37,3% молодих жителів Києва навіть не знають, що в Україні відбулися місцеві вибори. При цьому про вибори до місцевих рад, які відбулися в Україні 31 жовтня 2010 року знають лише 42,3% опитаних молодих киян.
Цікавим також є той факт, що 64,9% респондентів не дивляться політичних ток-шоу, а 4,1% респондентів не змогли назвати прізвище Президента України і 12% не знають, хто на сьогодні є міським головою Києва.
Соціологічне дослідження проводилося 6-7 листопада Молодіжним Центром політики та інформації у місті Київ. Під час дослідження громадської думки було опитано 890 респондентів віком від 18 до 35 років, похибка дослідження становила 2,3%.

Українські файли

«Понад 80% київської молоді не цікавиться політикою. Така тенденція нашою соціологічною службою спостерігається, починаючи з середини 2005 року. Відсутність зацікавлення з боку молоді політичними процесами, які відбуваються у державі пояснюються аполітичною позицією більшості жителів України, що стало наслідком значного розчарування в діяльності політичних партій та їх лідерів», - повідомили у соціологічній службі МЦПІ.
Згідно результатів соціологічного дослідження, 37,3% молодих жителів Києва навіть не знають, що в Україні відбулися місцеві вибори. При цьому про вибори до місцевих рад, які відбулися в Україні 31 жовтня 2010 року знають лише 42,3% опитаних молодих киян.
Цікавим також є той факт, що 64,9% респондентів не дивляться політичних ток-шоу, а 4,1% респондентів не змогли назвати прізвище Президента України і 12% не знають, хто на сьогодні є міським головою Києва.
Соціологічне дослідження проводилося 6-7 листопада Молодіжним Центром політики та інформації у місті Київ. Під час дослідження громадської думки було опитано 890 респондентів віком від 18 до 35 років, похибка дослідження становила 2,3%.

Про започаткування курсів повідомив проректор Російського Державного гуманітарного університету (РДГУ) Дмитро Бак. «Освіта - найважливіша платформа для пошуку взаєморозуміння між нашими країнами. У РДГУ в цьому році вперше здійснено набір на українську спеціалізацію. Ми відкрили профіль, який буде готувати фахівців саме в області культурної взаємодії двох країн. У цій же сфері ми готові з часом перейти до організації міжнародних магістерських програм з україністики та русистики. Дуже важливо, щоб в одній аудиторії знаходилися люди, що представляють дві країни, дві культури і навчаються за профілем, який спрямований відразу в двох напрямках», - відзначив проректор.
За словами проректора російського вишу, курс має певну популярність серед студентів, оскільки у Росії серед молоді зараз спостерігаються паростки «моди на Україну» - її мову, культуру, рок-музику. «Все це треба розвивати. Якщо молоде покоління в Росії і України подадуть один одному руки, то нас чекає успіх», - підкреслив Бак.
«Перша ініціатива повинна стати дороговказом для українських, російських та польських вузів щодо необхідності започаткування курсів по вивченню сусідніх країн. Для України такі ініціативи повинні бути стратегічними, адже для поглиблення міжнародного співробітництва необхідно вивчення політико-економічної та соціально-культурної ситуації в сусідніх країнах», - додав голова Наглядової Ради Молодіжного Центру політики та інформації Петро Щербина.

Молодіжна політика чи передвиборчі обіцянки?
Молодіжна політика чи передвиборчі обіцянки “хліба та видовищ”?
Чи ближче Україна наближається до президентських виборів, тим більшим стає інформаційний та політичний тиск. Влада себе дискредитує, як тільки може, забуваючи про те, що вона є очільником держави, що ставить під загрозу саме майбуття України без політичного консенсусу між основними політичними гравцями.
На цьому тлі виглядає дуже прикрою картина із станом молодіжної політики в Україні загалом та у стані конкретних політичних гравців зокрема. Не можна не погодитися із тим, що при найбільших політичних партіях створені та активно діють вельми потужні молодіжні утворення. Однак, також є беззаперечним той факт, що усі вони існують радше для кадрового резерву цих партій та державних органів, а не для активної молодіжної та гуманітарної політики. Є у цих організаціях і справжні, сильні та цілеспрямовані лідери, які стануть гідною зміною існуючим владним очільникам. Деякі вже зараз працюють в органах виконавчої та законодавчої влади.
Проте, для широкого кола молодих людей усі ці порухи є непомітними. Так само непомітною є і діяльність нашвидкуруч створених консультативно-дорадчих органів при численних відомствах та міністерствах. І проблема при цьому не лише у самій молоді. Аж ніяк. Усе залежить від волі влади. Якщо їй потрібні молоді громадяни – ці органи, як і решта молодіжних організацій, будуть діяти. Якщо ж молодь потрібна лише у вигляді електорату – то і про реальну роботу згадують лише під вибори.
Наразі молодіжна політика, на жаль, зводиться у нашій державі до банальної манії створення усе нових і нових молодіжних органів і організацій, які нічим не займаються реально, до нагромаджування посад та постів у окремих лідерів, які уособлюють собою фразу “и швец, и жнец”. Також дивним є те, що реальна робота замінюється гучними гаслами та заявами, а прикладна молодіжна соціальна політика лишається непотрібною і повною мірою звалюється на плечі тих самих органів студентського самоврядування, студентські профспілки і поодинокі молодіжні організації. Такий стан справ, здається, влаштовує усіх, хоча пропоновані зміни до Закону України “Про вищу освіту” є недоречними і не на часі, позаяк суспільство не готове до сприйняття нових реалій; студенти і молодь з соціально незахищених верств підтримується (в кращому разі) тільки матеріально, не беручи до уваги моральну підтримку; студентські гуртожитки знаходяться просто у жахливому стані через їх по більшості немаленький вік; відсутність реальної підтримки молодих учених; неурегульованість питань фіксованої плати за навчання; відсутність реального доступу пересічних молодих громадян (а не лише молодіжних лідерів) до управління державою. Усі ці питання є болючими, а на практиці замінюються жонглюванням посад та регалій, вихвалянням державних органів один перед одним за результати у молодіжній політиці, навіть нагородження державними відзнаками лише тих, хто красиво говорити вміє краще, ніж добре робити, на жаль…
Вирішення згаданих проблем або, принаймні, пошук шляхів для їх вирішення, є нагальним питанням роботи усього молодіжного руху та провідним питанням державних органів, що зобов’язані займатися вирішенням цих проблем. А провідним політичним гравцям потрібно пам’ятати, що саме від міри вирішення проблем молоді, а не її морального та матеріального заохочення, від реального, а не номінального залучення молодих громадян до справ, буде залежати політична оцінка, дивіденди і виборчі відсотки цих сил. Молодь відкрита для співпраці і готова довіритися усім, хто дієво допоможе їй. Не варто втрачати такий шанс і нівелювати очікування молоді.
Тільки разом ми зможемо зробити Україну великою!

Антон Дмитрієв,
Вільна профспілка студентів та аспірантів, для сайту “Народна Правда“

Традиційно говорили про безробіття, невідповідність системи вищої освіти потребам ринку праці, незабезпеченість молоді житлом, поширення ВІЛ/СНІДу, наркоманії, погіршення стану здоров’я молодих людей. Щоправда, без особливого натхнення. Під час окремих виступів у сесійній залі від нудьги здихали мухи. Молодь розважалася тим, що періодично залишала засідання, аби сфотографуватися на пам’ять у холі Верховної Ради чи пообідати у парламентському буфеті, ціни в якому незрівнянно нижчі, ніж в університетських їдальнях.
Очевидно, тих, хто тримав камінь за пазухою, на парламентських слуханнях не бракувало. Однак у чий город його кинути, доповідачі не знали: екс-міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко був уже «не при ділі», а новопризначеного Віктора Коржа критикувати поки що було зарано. Виступав він без особливого ентузіазму. Відчувалося, що звітує новий міністр не про свою роботу, тому від нього хотіли почути не так статистичні дані щодо покращання життя молодих українців, як про нові підходи до подальшої роботи молодіжного відомства. Однак навіть найбільш прискіпливому слухачеві почути бодай якусь конкретику щодо механізмів формування молодіжної політики на наступний рік не вдалося. Хіба про спорт міністр говорив багато й залюбки, наголошуючи, що невдовзі збудують льодові стадіони, кількасот спортивних майданчиків і тренажерних залів. Відчувалося, що ця тема йому близька. Інші напрями роботи міністерства були покриті мороком, і навіть Діоген зі своїм ліхтарем нічого б не побачив. Із слів Віктора Коржа стало зрозуміло, що місія роботи Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, — загальна координація з роботою інших міністерств. Безперечно, в умовах нинішніх внутрішньоурядових колізій це важливо, але як формуватиметься молодіжна політика, зрозуміли не всі. Міністр не приховував, що хоче вникнути в цю тему глибше.
«Молодь повинна стати не користувачем молодіжної політики, а найактивнішим її учасником», — заявив з парламентської трибуни голова постійної комісії з питань освіти, сім’ї та молоді Дніпропетровської облради Дмитро Павлов. Я подивилася на представника неідентифікованої молодіжної організації, що сидів праворуч мене і грався веб-камерою у мобільному телефоні та малював хатинки й тини, — і мені стало сумно. На парламентських слуханнях-бо точно мали сидіти найактивніші учасники згаданої паном Павловим молодіжної політики. Було очевидно, що добровільно-примусові методи відбору учасників не забезпечили на підсумкових слуханнях представництва «найкращих із найкращих». Але сумно було не тільки мені. «Я чекав емоцій і запалу від молоді, та так і не дочекався», — заявив наприкінці засідання віце-спікер Верховної Ради Адам Мартинюк.
Всі були одностайні в тому, що потрібно покращувати демографічну ситуацію у країні. Віце-прем’єр-міністр України Дмитро Табачник навіть проголосив це «національною метою України». Почали аналізувати зазначену проблему. Згідно із результатами соціологічних досліджень, виявилося, що однією з головних причин низької народжуваності є незабезпеченість молоді житлом. «Хоч би скільки ми писали на білбордах заклик «Кохаймося!», але якщо ніде буде розмістити плоди цього кохання, результату не матимемо», — заявив наймолодший депутат у парламенті 29-річний соціаліст Євген Філіндаш.
А доки житла і перспектив його отримати немає, молодь проводить свій вільний час де доведеться. Із парламентської трибуни пролунала невтішна статистика: 31% молодих людей проводить свій вільний час на вулиці, 21% — у кафе і барах, і лише 3% відвідують бібліотеки, 2% — секції та клуби за інтересами. Духовні начала і патріотизм звідси випливають теж у відповідних пропорціях.
Шість тисяч зареєстрованих в Україні молодіжних організацій об’єднують у своїх лавах лише близько 2% молоді. У столиці, за даними соціологічного дослідження, проведеного Молодіжним центром політики та інформації в грудні 2006 року, серед молодих людей віком від 14 до 35 років 80% респондентів не знали про діяльність жодної молодіжної чи дитячої громадської організації і тільки близько 1,5% опитаних є або були членами різних молодіжних об’єднань.
Кажуть, що риба гниє з голови. Якщо уважно придивитися, виходить, що інтереси української молоді, яка становить третину всього населення, у владних коридорах представляють «старші товариші», далекі від проблем сучасної молодої людини, як грамофон — від МР3-плеєра. У найвищих владних інституціях інколи можна бачити молоді обличчя, але ці винятки тільки підтверджують правило: молодіжна політика є дзеркалом політики «дорослої», з її невиліковною хворобою кумівства зокрема. «Коли я дивлюся на партійні списки, мені сумно стає, бо більшу дискредитацію молодих людей, ніж тепер, важко придумати, коли кожен другий молодий депутат — або брат, або дитина, або племінник якогось політика вищого рівня», — заявляє голова комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Микола Томенко.
Очевидно, парламентські слухання мали стати тим барометром, який показав би проблеми молодіжних організацій і шляхи їх вирішення. Натомість жодних конкретних пропозицій, як змінювати законодавчу базу, окрім хіба тих, які містилися у виступі координатора Молодіжної громадської колегії при голові Верховної Ради України Андрія Черних, не прозвучало. Після різдвяних канікул у Мінсім’ямолодьспорті відбудеться зустріч із молодіжними громадськими організаціями. Може, міністерство і самі «молодіжки» протягом свят підготуються до цієї зустрічі ґрунтовніше?

Тетяна Печончик,
для тижневика “Дзеркало тижня“

Присутність усього лише пари-трійки депутатів в черговий раз засвідчила відчуженість політиків від суспільства, тим більше, молодої його частини. Адже слухали про становище молоді в Україні за останні 5 років.
Можливо, причиною ігнорування є “образа” влади на неувагу молодого покоління до питань політики. Соціологічні дослідження Державного інституту розвитку сім’ї та молоді засвідчують, що упродовж останніх 10 років політика традиційно посідає останнє місце в ціннісних орієнтирах молоді.
Опитування, проведене в червні 2006 року Інститутом спільно з організацією “Соціальний моніторинг” засвідчило, що третина молоді взагалі не цікавиться політикою. А кожен десятий вважає неважливою для розвитку України участь громадян у виборах. Але серед тих, хто цікавиться політикою, найбільш популярним є все ж національно-демократичний та соціал-демократичний напрямки (відповідно 21% і 12%).
Результати опитувань Центру Разумкова у квітні-травні 2006 року теж свідчать, що молоді люди значно більшою мірою, порівняно зі старшими віковими групами, ідентифікують себе насамперед з українською, а також – із загальноєвропейською культурними традиціями. Але…
Але саме завдячуючи, в першу чергу, тим, хто мав би бути присутнім в парламентській залі, українська молодь, як ніколи, сьогодні поляризована не тільки за соціальним статусом, але й за поглядами.
За опитуваннями Центру Разумкова у квітні-травні 2006, якщо на заході країни найчастіше висловлюється думка, що в майбутньому в Україні переважатиме українська культурна традиція (Івано-Франківська область – 45%, Закарпатська – 35%)), то на сході і півдні – частіше висловлюють переконання, що в різних регіонах переважатимуть різні культурні традиції (АР Крим – 49%, Донецька область – 41%).
Також на заході частіше передбачають майбутнє переважання загальноєвропейської культурної традиції. Переважання російської культурної традиції припускають найбільшою мірою жителі АР Крим (9%), найменшою – Івано-Франківської області (менше 1%). Лише 43% жителів міста Севастополь визнають Україну як Батьківщину.
Такі високі показники взаємного відчуження громадян країни – жителів різних її регіонів є результатом перманентних виборчих кампаній упродовж останніх 5 років. Ця ситуація відтворюється і в молодіжному середовищі, що є особливо небезпечним.
Власне відчуженість в Україні стала сьогодні “багатовекторною” та “багатовимірною”, (як і її внутрішня, зовнішня, тощо, політика). Молодь, зі свого боку, теж відчужена від держави. За даними соціологічних опитувань Центру Разумкова, 70% молоді не відчувають себе господарями своєї держави. Кожна третя молода людина не задоволена своїм соціальним статусом і лише третина бачить власну соціальну перспективу в Україні.
І хоча абсолютна більшість (92-93%) молодих людей сприймають Україну як свою Батьківщину, проте, у випадку гіпотетичного вибору, обрали б її Батьківщиною лише дві третини, не обрали б – майже кожна шоста молода людина у віці 18-35 років.
Це, власне, є і оцінка молоддю тих, хто мав би сидіти в парламентській залі, урядовій ложі, і оцінка своєї власної країни. Така взаємна відстороненість залишає мало шансів жити в цивілізованій державі навіть тим, кому зараз від 14 до 35, і хто за законом віднесений до категорії “молода людина”.
Але молодь без вас, шановні парламентарі, живе і буде жити. Питання, як?
За даними, наведеними в доповіді “Про становище молоді в Україні… у 2001-2006 рр” матеріальний добробут молоді за останні 5 років зріс: “покращились якісні та кількісні показники споживання продуктів харчування, відбулося значне збільшення реальних розмірів доходів та витрат. Значно поліпшилася їх структура.
Рівень забезпеченості молодих сімей холодильниками, пральними машинами, кольоровими телевізорами, автомобілями зріс у 1,2 рази, в порівнянні з 2000 роком, комп’ютером та супутниковою антеною – більше, ніж у 5 разів. А мобільним телефоном володіє більше половини молодих сімей” . Але…
Але зріс за останні 5 років і такий маловідомий (для пересічного українця, та й можновладця) коефіцієнт Джині-Тейла, що оцінює ступінь нерівності суспільства за доходами. У 1999 році він складав 28,5%, у 2005 році – 30,6%.
Причому, ступінь розшарування за рівнем особистих доходів серед молоді в 1,2 рази більша, ніж в цілому по населенню України. А рівень бідності домогосподарств, де проживає молодь, загалом перевищує середньоукраїнський рівень.
Ось і отримуємо невтішний висновок про взаємну відчуженість молоді ще й з причин банально-матеріальних (багатий бідному не товариш), і не менш втішну статистику росту поширення алко-, наркозалежних, ВІЛ-інфікованих, ігроманів, хворих на активну форму туберкульозу…А це те, з чим стикаються діти не тільки пересічних громадян, а й золота молодь.
Поширення жорстокості в дитячому, молодіжному середовищі – це вже не попередження психологів, а українська реальність. І держава знову відсторонюється від питань контролю за рекламою, кіно-, відеопродукцією, асортиментом комп’ютерних ігор, що попадають в продаж, і які пропонують комп’ютерні клуби.
За даними соціологічного опитування, близько 90% батьків підлітків вважають, що держава має регулювати асортимент комп’ютерних ігор, контролювати діяльність комп’ютерних клубів, а також доступ дітей та підлітків до ігрових автоматів (соціологічне опитування проводилося в жовтні 2006 Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді спільно з Бюро маркетингових технологій).
Звичайно, з такою позицією категорично не погоджуються самі видавці ігор, які на одному з круглих столів говорили, що цілком достатньо “самоконтролю” видавців, а втручання держави – це вже фашизм. Російським бізнесменам взагалі соромно за українців, які допустили втручання держави у бізнес у вигляді ліцензування дисків.
Занепокоєність станом справ в сфері ігрового бізнесу, яка прозвучала у виступі Міністра у справах сім’ї, молоді та спорту пана Віктора Коржа є не просто банальним захистом вітчизняного бізнесу від російської експансії в ігровому середовищі. А, в першу чергу, занепокоєністю станом духовного здоров’я громадян України.
Власне, про духовність лише на під кінець згадала вже немолода людина – Галина Яблонська, керівник громадської організації “Матері молоді”. Промовчали і представники церкви, присутні в залі.
Ненависть, яку постійно демонструють нам екрани телевізорів, моніторів, вже давно перетворилася на “троянського коня”, який непомітно заходить в душі дітей і вже не віртуально, а реально нищить живе і здорове. І байдужість теж сидить всередині того “троянського коня”.
Взаємна ненависть перетворилася на продукт, який має найвищі рейтинги продаж в Україні на комп’ютерному, кіно- й інформаційному ринку. Можливо, відсутність бійки або відвертого хамства на кшталт “да пашлі ви” є однією з причин, чому парламентські слухання зі становища молоді пройшли в інформаційному просторі тихо та непомітно.
Підсумував слухання віце-прем’єр з гуманітарної політики. Він погодився на зауваження, що з молоддю не можна загравати. Але висновок прозвучав зовсім не такий, на який би могли чекати молоді сім’ї, третина яких в Україні знаходиться за межею бідності. Або діти-сироти, чи ті, хто до парламентської зали приїхав в інвалідній колясці. Пан Табачник сказав, що зосереджувати увагу на соціальних питаннях – це не що інше, як загравання з молоддю. Без коментарів…

Ірина Жданова,

кандидат історичних наук, для сайту Українська Правда